Цінуйте те, що маєте

Подумайте самі – чому так часто ми зустрічаємо життєві труднощі перешкоди і негаразди?
Невеликі роздуми на тему: «Як впливають на нас сум, розлука, розчарування горе і біда? Чи вміємо ми цінувати все те, що маємо зараз, і чи слід сприймати негатив?»

Так рідко ми задумуємось над тим, що ми маємо дороге, а частіше просто думаємо, плануємо і мріємо про бажане. Та коли приходять втрати або зміни – розумієш, що те, що здавалось звичайним – таке дороге нам. Тоді давайте докладніше поміркуємо про щастя, про гармонію душі і тіла, про гармонію в самому собі, про гармонію між двома палко закоханими, і стосунки між ними, і взаємодію з оточуючим середовищем.

Що призводить до збоїв в настрої, що псує рівновагу, що спричиняє зміни? Життя! Життя – це рух, а те, що ми не можемо належним чином сприймати і призвичаїтись до змін, обставин і непередбачливості – це наша помилка. Жити потрібно незвичайно, тобто сприймати зміни і змінюватись самому, змінюючи і вдосконалюючи себе.

Коли час іде, щось змінюється, а ми не встигли оцінити, зрозуміти, що то був добрий час. Тоді в нас зароджується жаль за тим часом, місцем чи людиною. Просто наша ціль – цінувати те що є, адже багато хто і не мріє про таке щастя, і в певному розумінні просто бажає.

Що в житті головне? Починаючи з народження будемо перераховувати: здоров’я малюка, повноцінність і особлива індивідуальність, адже ми знаємо, що наші діти особливі, і тому намагаємось виразити їх життя з дитинства. Далі – успішність, краса, кохана людина поряд, розуміння, підтримка, любов… Все говорить про те, що важливіше – моральні і вічні цінності та багатства.

Але як можна не думати про багатство тим, хто просить милостиню, хоч вони вже й не мріють, просто розчаровані в житті…

В нас є початок ідеалу, задатки почуттів, сприйняття. Але для цього особистість повинна створити власне і незвичайне життя, цінуючи і зберігаючи неповторність, індивідуальність.

Veta на YouTube

Як на нас впливають негаразди? Як ми почуваємо себе, коли розлучаємось хоч на невеликий час з коханою, рідною або просто найдорожчою людиною? Про що мріємо тоді? Коли в очах сльози і обійми – ми з тої самої миті мріємо про зустріч, покращення і всі можливі зміни на користь тих, хто сумує і чекає.

Всілякий сум псує настрій… можливо і день, але не завжди це шкідливо і негативно, адже можливо то просто кома в великому реченні під назвою життя? Адже життя не може бути безбарвним і прямим, без змін. Тоді б нам було зовсім не цікаво жити.

Кожна ситуація вчить нас життя по своєму, всі труднощі, миті щастя – все вчить нас цінувати і бачити хороше в тому, що ми не помічаємо, а сприймаємо за належне – тобто, так має бути. Але може і не бути…
Не слід вслухатись в негатив, спілкуватись з завжди незадоволеними людьми. І просто не слід думати про погане.

Прагніть щастя, і буде у вас все добре, а в разі труднощів розпізнайте те, що каже вам доля. Все, що з нами трапляється – це найкращий провидець і попередник. Адже одна маленька ситуація може змінити не те що наші дії, а і все життя. Просто подумайте чому так? Для чого? І постарайтесь побачити не тільки мінуси, але те, чому так краще.

Цінуйте кожну мить життя, не помічайте злоби й негативу. Будьте добрішими. А для того, щоб не бути зовсім безпомічним, і згодом не вийти на вулицю безхатьком, чи просячим – просто рухайтесь по життю, а не як жувальна гумка, приклеїтись до невдахи чи людей, що весь час незадоволені і скаржаться. Вони вас зовсім зведуть з радості. Змінюйте і створюйте своє життя самі.

Я не засуджую просячих, чи інших потребуючих, і не завжди в них проблема. Але ледачим не слід жалітись на державу і заробітню плату, а лінивим і недоглянутим не слід говорити, що немає кому їх доглянути… Нехай знайдуть тих, хто це зробить. Але егоїстам і злим немає товаришів, хіба що по біді.

У нашій країні як не є, але пенсії дають, інвалідам теж. А от митись і слідкувати за собою навіть соц. служби не в змозі змусити, чи переконати. Деяким, можливо, подобається ходити по місту, викликаючи жалість,увагу і неприязнь, бути ледачим і заробляти на тих, хто працює. Що змушує таких людей до дій? Бідність? Відсутність родини? А чому у них немає родини? – бо не думали вони про це… або жадібні, або ледачі. Хороше не кидають, а навпаки бережуть.

Можливо жила людина для себе забагато часу, або любила вести розгульний спосіб життя. У кожного з них своя історія, але більшість тих, хто зжалились, ті що працюють, ті що хворі, або в них самих не мала скрута і проблеми – звичайний робочий клас.

Я знаю одну людину, яка має 2 квартири, отримує хорошу пенсію. Живе в однокімнатній сам, трьохкімнатну здає в оренду квартиронайманцям. Грошей має чимало, але він їх не тратить, все складає. І ходить обдертий по автовокзалі з автобуса в автобус, просить милостиню… Як це можна зрозуміти? Це така собі робота, чи хобі?

Цінуйте всі світлі миті, цінуйте тих, хто поряд, адже можливо втратити і не цінуючи. Бережіть своє серце і думки від негативу і обурень. Змінюйте те, що не влаштовує, адже не буває безвихідності, якщо живі ви і ваші найдорожчі.

Над усе стережіться байдужості,вона вбиває людину із середини, перша ознака, коли людині все одно яка вона, який її вигляд, життя і справи. Не миріться з обставинами. І будьте коханими і потрібними. І поменше вам розлук, хоч розлука і єднає, але не зловживайте цим.

Любіть себе, і любитимуть Вас! Адже хто вас краще знає, хто вбереже і подумає… Кожна людина більше знає про себе, хоч і стверджують, що зі сторони видніше, та душу не побачиш…

Бувайте мої любі. Ось на такій ноті і прощаюсь з Вами. Пишіть свої думки і міркування в коментарі.

Ваша Вєточка.