Завершення Днів Японії у Вінниці

Цінувати момент, що є саме зараз – ще раз нагадав Темпей Накамур, відомий по всьому світу як піаніст віртуоз.

5 листопада 2017 я та багато Вінничан мали змогу відчути, що таке віртуоз, імпровізація та шалена хвиля натхнення, що від піаніста «накривала» всіх задумами, а згодом настроєм.

В рамках Року Японії в Україні проводились Дні Японії (3-6 листопада, з масою заходів), і концерт піаніста-віртуоза Темпея Накамура був особливою родзинкою і доповнив святкування емоціями.

Всі місця були зайняті ще до початку, люди стояли, багато хто сидів просто на підлозі, сходи були зайняті, як місця від верху до низу. Тому за фото пробачте, вони далеко не ідеальні, головною в залі була музика.

Не дивлячись на переповнений зал всі зосередили погляд на сцену, на піаніста, на його рухи і руки… обличчя, що було в особливому емоційному стані.

Концерт пройшов у два відділення з перервою, під шалені оплески і майже в ідеальній тиші, все ж таки позаду чулось: «Оце так нам пощастило», «Оце подарунок».

Veta на YouTube

Після завершення концерту Темпей зіграв ще одну імпровізацію, його надихнув захід сонця що він бачив із гримерної.

Потім ще оду мелодію присвятив зустрічі, наголосивши на тому, що та мить яка триває зараз, або тривала колись вже ніколи не повториться саме так, і саме в тих умовах. І дійсно так, я згадала 5 вересня, знаковий для мене день, але все, він в минулому, але подарував мені важливу людину.

Далі ще було не одне таке прощання, начебто кінець, поаплодували і музикант пішов, та ні, Він повертається знову, і ще раз, і ще раз – по цьому й видно, що людина живе музикою, і це їй перед усім, не дивлячись на час та маючи внутрішній запал Темпей ще грав і не раз, зриваючи чергові довгі оплески, йшов.

Зал не поспішав розходитись, і тут знову віртуоз потішив Вінницю близькою українцям мелодією, махнув рукою і зал заспівав, майже кожен в пів-голоса від щастя і такого теплого ставлення співав: «Вийди, коханая, працею зморена, хоч на хвилиночку в гай». Це було неймовірно, і так по справжньому і щиро, всі наче зріднились, хоч не буди знайомі. В такому щасливому настрої і почали розходитись.

І тут стоїмо біля гардеробу. Дивлюсь – зірка поряд, кажу до брата – фотографуй! І тут всі зрозуміли і помітили, що це не всі приємності на сьогодні, оточили і почали чекати автографи.

Згодом нас попросили піднятись на верх, для зручності, і от ціла юрба дівчат з вереском і сміхом біжить сходами… Я вперше приймала участь в такому, було доволі весело.

І ще мені довелось просити листочок, що доволі дивно, бо в цей вечір я дозволила собі залишити дома камеру і записник… Листочок я знайшла, автограф отримала. Ще був випадок, що замість листка дали 5 гривень під автограф, якась бабуся пригостила піаніста яблуками…

Чудовий вечір, і дійсно історичний. Користуючись порадою цінувати моменти ми з братом пройшлись містом.

І Вам бажаю цінувати щирість! Берегти в собі приємні моменти і створювати їх, дарувати щастя тим, хто вам дорогий.

Сподіваюсь, ви теж помічаєте, що мої статті переповнені емоціями і особистим ставленням, а не лише звіт і факти.

Вєта Базюк