Хабарі
Вітю Вас любі Вінничани та гості сайту. В цій статті я хочу разом з Вами порозмірковувати над цілком ймовірним явищем, яке присутнє в світі. До хабарів можна відноситись однозначно – схвально або суперечливо. Та відноситись можна у разі свого життєвого принципу, чи негативно, поки в тебе немає спокуси отримати його, або ж якщо потреби немає брати те, що тобі дають.
Але не має точної границі в розумінні того, що хабар, а що вдячність. Все залежить від ситуації і мети – приводу, чого так себе повести.
Давайте я коротко перейду на приклад. Якщо, приміром, ти даєш цукерки людині, що тобі приємна, то це одне, але коли ти даєш цукерки, щоб повпливати на хід дій: навчання, чи щоб посприяти справі, привернувши увагу, та ще й в конвертику сума грошей – це вже інше. Та більш того, якщо у Вас попросили цю суму – це вже занадто нахабно, але прямо розмова про хабар. (Звичайно ми говоримо про стосунки чужих людей, а то я описуючи ці подробиці прямо побачила себе в ролі людини, що вимагає хабар, коли роблю замовлення чоловікові щодо покупок – та це гумор. Давайте продовжим.)
Та чим більший чин – більші гроші навколо.
Бо коли ти звичайний робітник, і в твоїй сфері хабарів не дають, то це одне, а коли ти вирішуєш великі справи, в яких великі оборудки з грошима, то і перехопити майже ніхто не відмовиться, типу «Всі беруть, а я що? В мене теж є потреби, сім’я…». В якійсь мірі, я думаю, сумління цих людей заспокоюється, і починає сприймати те, що відбувається як норму. В цьому і проблема.
Наприклад, за роки роботи людина звикає, що їй дякують матеріальними цінностями (гроші, подарунки), і коли інша людина принципово не робить того ж, бачачи у вчинках всього лиш обов’язок, а не надможливості, або не має змогу віддячити – її сприймають, як не нормальну, не вдячну. Ну і стосунки , і поведінка по відношенню до таких особливих невдячних може бути різна: «на зло» робити щось, ігнорувати, або не надавати послуги.
Veta на YouTubeАле треба відмітити те, що є певні категорії професій, які не завдячуються, за роботу людей яких не те що не платять, а навіть не дякують.
Для прикладу я наведу (цей приклад ви могли чути, так, як я і раніше дивилась на цю ситуацію, але з іншого ракурсу). Я жила біля супермаркету, і ввесь час зустрічала чоловіка, що прибирав територію. Можливо ця ситуація здасться Вам буденною, та я вдамся до подробиць. Цей чоловік не схожий на того, хто не дбає про себе, і заглядає в чарку, а навпаки – опрятно одітий, поверх свого одягу – форма. І він прибирав і в ранці, і вечорами, і настільки дбайливо, що не залишав навіть маленьких бумажок чи окурків.
В цей час ми жили поряд, як Ви зрозуміли, і оплачували за прибирання дому і під’їзду, і я щонайбільше 2 рази бачила жінку, яка як небудь проходила, обминаючи сміття біля дому, чи прибирала вибірково. Як ви зрозуміли – все залежить від людяності, і вже не стільки від того, любиш ти свою роботу чи ні. І не залежно від оплати робиш ти свою справу добре чи аби як (бо оплата, як Ви розумієте дуже мала, на відміну від тих, хто робить вигляд, що працює в високих посадових кріслах.
Та і ні допомоги від перехожих не має двірник, а не пачки цукерок, не говорячи про те, що ніхто і не подумає дати йому в кишеню нишком 500 гривень. До речі, щодо того чоловіка, що працює двірником, то і характер у нього спокійний, я навіть чула, як на нього кричали зверхньо роботодавці. Та коли я йому подякувала за чистоту, він відповів словами одного з великих людей: «Чисто не там де прибирають, а там де не смітять». От так от.
Що стосується мене, то я, певна справа, давала і цукерки і шоколад, та не часто. Бо як показав досвід, іноді те що ти дасиш мало може дати зворотню дію, замість доброго ставлення буде погано. Бо людина, що отримала мало, подумає що її мало оцінюють. Так в мене було коли, я лежала в лікарні, і дала декілька десяток медсестрі, що ставила крапельницю.
Так я зрозуміла, що таким людям які попри негаразди і важкі умови, низьку оплату, і певне вже і проблеми зі здоров’ям – треба як мінімум дякувати. І НЕ ЛУЗАТИ СОНЯШНИК (так? я звертаюсь до тих, в кому є хоч трохи душі і здатність поставити себе на місце другого) – НЕ смітити, не лузати соняшник, і не кидати в пориві понтів окурки сигарет. Це так гидко, особливо якщо ти спілкуєшся з цією людиною, і стоїш поряд (хочеться крізь землю провалитись).
Вибачте але розповім, щоб стаття про хабарі не здавалась черговою настановою і переливом «з пустого в порожнє », як це буває. Так, щодо лузання соняшнику, нещодавно зустрілась з людиною, з якою навчалась. І дівчина мені говорить про те, як все погано, як вона звільнилась з роботи і все таке, а в цей час в місті серед тротуару лузає сонях, розкидаючи його на право і на ліво. Страх як мені було незручно. І це навіть не залежить, яка освіта у людини, це певне виховання – наслідування, або просто низький рівень розвитку і культури. Таж ситуація, що і з курцями, і тими, хто нецензурно лається. Відсутність поваги до себе самого, не те що до оточуючих. Поважайте себе, і тих хто знаходиться поряд.
А ми продовжим про хабарі. Я розповім Вам це один випадок із життя, що стосується лікарні. Нещодавно я з донечкою лежала в опіковому. Як я чула, то сума «подяки» – від 200 грн. і більше при виписці, чи коли бачиш, що потрібно, бо відношення погане. Хоча в деяких людей, скажу вам, немає душі, або наглості забагато, бо осудити в очі і принизити може навіть чергова на дверях при в ході на поверх. Теж, хоч 20-тку – та хоче, і раптово добріє. Всі ми люди, і у кожного своє життя. Моя об’єктивність, як звичайно, мене покинула, я вже про все потроху розповідаю.
Що стосується нас, то у нас лікар зайвих грошей не взяв. До речі, послав нам бог, як на мене, найкращого дитячого хірурга з опікового – Зеленько Володимира Олександровича. Дякуючи його оперативності і серйозності все обійшлось.
Але при виписці терапевт (жінка), не скажу як звуть, я не вдавалась в подробиці, та і принципово не дізнавалась, так розлютилась, і єхидно заявила: «Спасиба, что здесь были!» на російскій. Типу де моє «Дякую». А дякую не було. Тому що я не даю принципово ніяких грошей тим, хто нічого особливого окрім свої роботи не зробив. І задля кращого відношення до тих, яким рвуть живі рани без наркозу, бо у них грошей немає.
На такій прагматичні ноті прощаємось. Пишіть свої думки.
Вєта Базюк
.