Оля Гончар: Як я творю свої візерунки

Оля Гончар: «Як я творю свої візерунки…» (Моя творчість)

«Пяльца, ножницы большие,
За работой я опять.
Я в своей родной стихии –
Начинаю вышивать….
Один стежок, другой стежок,
Не спи, моя иголка…\”

Вишивати я почала ще в шкільні роки нитками. Навчила мене та привила любов до цієї справи моя бабуся, вона теж вишивала багато.

Потім уроки праці в школі. Різні картинки дитячі. Розвивала свою майстерність. Йшов час, якось захотілось вишити собі весільний рушник. Для мене це щось особливе, позитивна енергетика, найкращі побажання на одруження та майбутнє сімейне життя, думки та настрій. Адже з покоління в покоління дівчата вишивали собі весільний рушник. Як особливе таїнство, сакральне дійство. І ось рушник вже готовий. Рада та задоволена.

Veta на YouTube

Одного разу вирішила навчитись вишивати бісером. Завжди приваблювали вироби вишиті бісером,- це глибина, насиченість, об’єм. Так склалось, що першими були вишиті ікона Божої Матері «Неув’ядаємий цвіт», потім Спаситель і знову Божа Матір (до речі теж на весілля).

Я завжди мріяла мати вишиванку, яку б вишила звичайно своїми руками, і от випала можливість її створити. Я прийнялась за роботу, і за кілька тижнів я мала вишиваночку, вишиту бісером маками, ромашками та волошками. Одягаю її і навіть настрій підіймається, милує око та привертає увагу оточуючих.

Постійно знаходжусь в пошуку натхнення, та щось творю, фантазую. Наразі працюю над весільними рушниками для ікон.

Трішки поділилась з любими читачами тим, що люблю та чим захоплююсь.

Я пишаюсь, що я – Українка!
Що Дніпро в моїх жилах тече,
Що, в Карпатах, тоненька стежинка
До безкраїх небес приведе!

Я пишаюсь, що я – Українка!
Що мої праотці – всі герої!
І, що кожна прожита сторінка
Ожива з надзвичайних історій!

Я пишаюсь, що я – Українка!
І не змінить цього ліку час.
Я пишаюсь, що я – Українка!
Я пишаюсь, що я серед Вас!

Наталя Дибко.