Шемет Ганна Вікторівна – знайомтесь!

Доброго дня! Будемо знайомитись: мене звуть Шемет Ганна Вікторівна. Народилась в м. Вінниця, 9 червня 1995р. Корінна вінничанка, дуже люблю своє місто, тому, що вважаю що воно найкраще на Україні, і в ньому живуть наймиліші та чуйні люди, а також багато моїх друзів та рідних.

Мама – Шемет Оксана Володимирівна, батько – Шемет Віктор Михайлович – обоє працівники Міського Палацу Мистецтв “Зоря” (м.Вінниця).

До дитсадка пішла приблизно в 1999 р., але я в нього практично не ходила, тому що часто хворіла, тим більше бабуся могла без проблем зі мною сидіти вдома.
До школи пішла 2002 р., а саме до Фізико-математичної гімназії №17, де і провчилась усі 11 років, і в 2013 успішно її закінчила, і в тому ж 2013,буквально щойно вступила до Вінницького торговельно-економічного інституту Київського національного торговельно-економічного університету.

Хобі у мене багато, але я дуже непостійна, і те що мені цікаво зараз, вже через місяць може стати мені байдужим, а ще через пів року я раптово повернусь до цього хобі з новою силою. Взагалі поняття “друге дихання” для мене дуже близьке.

Ну а якщо по суті то: з самого дитинства дуже любила малювати, і виходило в мене наче непогано, тому батьки і відправили мене до художньої школи, яку я закінчила ще в 2010 р. Впродовж усього життя цікавлюсь різними видами рукоділля, то бісер, то фенічки, то орігамі, то полімерна глина і так далі. Як і більшість людей люблю дивитись фільми і серіали. Також захоплююсь аніме і мангою, та й взагалі велика шанувальниця Японії та Південної Кореї.

Veta на YouTube

З дитинства не любила читати, але, дякувати Богу, з недавнього часу мізки вправились і зараз стараюсь надолужити згаяне, тому багато читаю і дуже шкодую що не робила цього раніше, але хто ж знав що книги такі класні?

Ну і головне хобі усього мого життя — придумувати одяг. Не можу назвати себе великою модницею чи геніальним дизайнером, але ще ж все попереду. Я просто люблю моду. На відміну від усіх інших моїх захоплень, вона ніколи навіть на хвильку не виходила в мене з голови. І єдине чого я дійсно хочу добитися у цьому житті — заробляти собі на життя саме цим хобі. Моя мрія — вражати людей!

Я щойно вступила до Вінницького торговельно-економічного інституту КНТЕУ сподіваюсь успішно там навчатись та брати активну участь в житті університету. Ну а взагалі, мій постійний рід занять — мрійниця.

Для мене важливо завжди бути в русі, і бажано рухатись тільки вперед. На мою думку, той хто розвивається, і ніколи не стоїть на місці, той, в кого нема часу жаліти себе, завжди залишатиметься здоровим, а коли є здоров’я, то все решта легко можна здобути.

Авжеж для мене в житті важливі і сім’я, і кар’єра і кохання, але в аспектах життя, наразі я не можу бути впевнена, а в можливість завжди кудись рухатись в мене вже не відібрати. Хоча в майбутньому, звичайно ж я хочу реалізувати себе і як мама, і знавець своєї справи і обов’язково як кохана дружина, адже що ще потрібно кожній дівчині для щастя?..

Важливих для мене людей дійсно багато, адже в першу чергу, майже кожен кого я зустрічаю у своєму житті дарує мені хоча б грам досвіду, який я намагаюсь ніколи не ігнорувати, і завжди використовувати при нагоді.

Але звичайно ж найдорожчими для мене є мої рідні та друзі. Причому хоч вони і найдорожчі, і це слово мало б звужувати їх кількість, та насправді майже кожен, з ким я тісно спілкуюсь 5 і більше років, зробили дуже великий вклад в формування моєї особистості, а тому назавжди закарбувались в моєму серці.

Ну і най-найдорожчими для мене є мої мама, тато та старша сестра. Переоцінити їх роль у моєму житті просто неможливо, і хто-хто, а я з радістю можу похвалитись тим, що мені дійсно дуже пощастило з батьками.

А от цікаву історію розповім саме про сестру. Я завжди вважала, і навряд зміню цю думку до кінця свого життя, що своїми, так би мовити, художніми здібностями я завдячую саме сестрі.
До певного моменту в дитинстві я була звичайною дитиною, нічим не виділялась. Як і всі любила спортивні ігри, як і всі щось калякала на кожному папірці що потрапляв під руки, як і всі не давала спокійно жити своїм батькам. Але одного разу, моя сестра навчила мене малювати людей, то звичайно були не геніальні портрети, але вже і не “палка-палка-агурєчік”. І саме тоді механізм запустився, я почала дуже багато малювати, і саме це стало моїм хобі. Саме тому я одразу ж заявила що хочу навчатись у художній школі, і батьки без вагань мене туди відправили.

Зараз я дуже мало малюю саме картин, та і геніального художника з мене думаю і не вийшло б, але в художній школі мені привили і максимально розвинули відчуття прекрасного, ну а куди його направити?.. Та куди завгодно!!!) Чим я постійно і займаюсь, пробую свої сили у всьому творчому та винахідницькому що потрапляє під руку. То ж якби не сестра, ще не відомо ким би я була в свої 18.

Ось така невеличка розповідь про моє життя-буття. Хто бажає поспілкуватись зі мною ближче – можете мене знайти в контактах. Чекаю . Адже я дуже люблю нових друзів та спілкування.