`

Історія про хлопчика Ваню

Історія про хлопчика Ваню

…Мене звуть Ваня. Мені 7 років. Я дуже люблю свою маму Катю і тата Вадима, а якщо чесно, я їх люблю і боюся. Вони мене завжди б’ють, але я не розумію чому, в чому я винен…

Вранці я прокинувся і пішов до школи. Вчився я добре, вчителька мене любила, а я любив весь клас … Знаєте у мене немає друзів. На перервах я сиджу в класі і граю карандашиками. Зі мною ніхто не хоче дружити. Я завжди намагався підійти до кого небудь і подружиться, але вони штовхали мене і кричали: “пішов геть виродок”.

А знаєте чому виродок? у мене на обличчі був великий шрам, від удару тата, і я завжди ходив в одному і тому ж. У синіх розпатланих джинсах, легкій червоній маєчці і поношених черевичках. Я не сильно горював, бо любив всіх.

Цього дня після школи я пішов у роздягальню, взяв свою стареньку осінню курточку і пішов на вулицю. Зима … Хуртовина. Я тремтів від холоду і ледве ходив. Тут ззаду хтось кинувся на мене і засунув головою в замет. Я чув як вони говорили: “Урод ти! Нікому ти не потрібен, ти бомж!” Потім вдарили по ногах, по руках, по спині і пішли. Я плакав … не тому що було холодно, а тому що у мене немає друзів, але я і надалі всіх любив.

Потім я прийшов додому і мама накинулася на мене і почала тягати за волосся: “Де ти був?! Що за вигляд? Ідіот ненормальний! Не буде тобі обіду, вали до себе в кімнату!” Я мовчки пішов до себе і сидів. Я звик, коли мене б’ють … коли не обіймуть і не скажуть хороші слова. Я так і заснув … в мокрому одязі і голодний.

Потім я почав погано вчитися, нічого не розумів … тато бив за це і дуже сильно, один раз так вдарив по руках, що мій пальчик онімів і не рухався… з тих пір так і залишився кривим та нерухомим. Через це мене в школі ще більше дратували.

Veta на YouTube

Минали дні, і ось одного разу у мене заболіло серце. Мама і тато нічого не робили, все як звичайно. Ночами знаєте що я хотів? Я дуже дуже хотів щоб моє серденько не боліло… тому що я не хотів засмучувати цим маму і тата … я їх дуже любив, чесно, дуже.

На наступний день у школі нам задали на уроці намалювати малюнок: “Моя мрія”. Всі малювали машини, ракети і ляльки, а я ні. Тому що я не хотів це… я хотів хороших маму і тата… І я намалював сім’ю. Мама, тато і їх синочок, що радісно граються в настільну гру. Я малював і тихенько плакав… адже це моя мрія…

Коли настала моя черга показувати класу малюнок, всі з мене сміялися. Я пішов до дошки і сказав: “Моя мрія – це сім’я. (Я показав малюнок і всі почали сміятися). Один хлопчик на ім’я Сергійко сказав: “І це твоя мрія? Ахахаха”. А я не міг нічого сказати, і лише промовив крізь сльози тихо: “Будь ласка не смійтеся з мене … це моя мрія … мене б’ють і не люблять … Я вас прошу –  не треба знущатися … я хочу щоб і мене як і вас матуся обіймала і цілувала… Я кожного разу після школи стою осторонь і дивлюся, як вас забирають батьки і радісно йдуть додому. А я нікому не потрібен, я знаю … (я плакав ще сильніше) … У мене немає пальчика і я не гарний, кульгавий і страшний. Але я не винен, чесно причестно. Я дуже люблю своїх батьків і не хочу їх нічим засмучувати … будь ласка хоча б ви не знущайтеся наді мною, не бийте”.

Вчителька стрималася від сліз і мало хто мене зрозуміли … але все одно знущалися. Одного дня я отримав двійку з російської мови в школі. Я боявся йти додому… маму б засмутив. Але в інше місце мені нікуди йти, і я поплентався додому. Мама дізналася про двійку і почалося все спочатку… Вона схопила мене за хворий пальчик і відкинула на підлогу… я вдарився ніжкою об табурет. Потім вона вдарила мене два рази по голові і я нічого не міг вдіяти…

Після биття я лежав на підлозі, на боці і не міг встати. Пальчика не відчував, і ніжку теж. Мама пішла кудись і залишила мене … я дістав з кишеньки печенюшку і почав гризти тихо тихо … я боявся. Вона підійшла і сказала: “стільки ростили тебе погань, а ти нічого й робити не можеш, от нехай батько прийде і він тобі задасть! Не шкода аж!” Я встиг тільки сказати: “матуся не треба, я виправлюся” і прийшов тато.

Дізнавшись про двійку, він схопив мене за руку і почав трясти… потім ударив по обличчю і ногах… я впав і не пам’ятав нічого. Прокинувся в лікарні, і побачив, що у мене немає пальчика зовсім… я дивився у вікно і сумував, тихенько плакав…

Наступав Новий Рік, і всі поспішали хто куди… Як діти зі своїми батьками грають в догонялки… як мама обіймає свого синочка і цілує. А знаєте чому я плакав? Тому що я не знав, що таке посмішка мами і її поцілунок … я не знав що таке обійняти маму… тата. Мене тільки били… а я любив.

Вчителька моя в школі давала мені чай попити, грала зі мною трошки … вона мій друг. Минуло півроку. Я вчився трохи краще, але мама і тато не любили мене … одного разу я пролив випадково чайок, і мене знову побили… Раптом моє серденько захворіло, і я говорив мамі: “Мама-мама, сердечко болить”. Вона не звернула уваги… Я знову був у лікарні, і батьки до мене не приходили взагалі… Мені говорили, що вони прийдуть, але їх немає… А я чекав і чекав… Але вони відмовилися від мене… від виродка. А я їх так любив… Любив їх усіх.

Хлопчик Ваня помер через два дні… від чергової травми… Коли його знайшли мертвим, він тримав у руках малюночок свій і записку, якої не дописав… Зміст було такий:

“Матуся і Татко. Пробачте, що я такий… що негарний, дурний і кульгавий. Пробачте, що ви не любили мене… вибачте. Я не хотів засмучувати вас, я хотів тільки одного… Обійняти тебе мама… поцілувати і сказати, що люблю тебе… Папа … я хотів грати з тобою в гонки і стрілялки … ходити гуляти і співати… Я знаю що винен. Я вас дуже лю ….. “ Далі не було продовження … серце хлопчика зупинилося…

Хочемо звернути вашу увагу на те, що це не видумана історія. Історія взята із сайта 24Warez.ru.

.

Оставить комментарий

Вы должны Войти чтобы оставить комментарий.