Шевчук Олеся Олексіївна – моя подруга

Хочу зробити невеличку характеристику своїй найкращій подрузі, дуже хорошій людині, дуже гарній дівчині – Олесі. Для чого? Й сама не знаю. Просто – вона моя найкраща подруга,і я хочу,щоб про неї знали всі! Я завжди хочу,щоб найкращих людей знали всі! Тому й пишу про них на своєму сайті. Хочете – напишу про Вас! Звертайтесь. Отже – Олеся…
Шевчук Олеся Олексіївна. 05.04.1994 м. Бар, Вінницька область.
Народилась в м. Березань Київської області, хоч офіційно записано, що народилась в м. Бар Вінницької обл. 5 квітня 1994 року в сім’ї учителя початкових класів Богдани Миколаївни та Шевчука Олексія Олексійовича -корінного жителя м. Бар. В сім’ї Олеся була першою і єдиною дитиною, дитинство проходило переважно в колі рідних та друзів батьків, в оточенні мудрих та головне ЩИРИХ людей, що в наш час рідкість.

Ходила до дитячого садка «Зірочка», потім довиховувалась вдома, з прабабусею Соломією, та в 2000 році мала Олесічка пішла до першого класу школи №4 м. Бар. Навчалась відмінно, була старанною ученицею, і її фото висіло на дошці пошани кращих учнів. Особливу цікавість і увагу дівчинка приділяла предметам: українська мова, англійська мова також право. Мати працювала в авто – дорожньому технікумі, бабуся – в її школі, тож їй було весело, і ні краплі не сумно.

Жила їх сім’я неподалік турботливої бабусі та школи – замку знань, що давало змогу економити час. Навчалась Олеся в школі до 9-го класу, і здавши іспити, юна і зовсім тендітна, щира і добра, вона прямує до іншого міста – Вінниці. За плечима дев’ятирічний досвід школи, виховання батьками та дитинство – повороту куди уже немає… Безтурботне і омріяне позаду, а попереду доросле і самостійне життя, яке тільки починається.

І от вибором… не то що Олесі, а вибором долі став той же заклад… куди планує іти навчатись Коритник Світлана Сергіївна… найкраща подруга, сестра. Це ЦПТО-1 м.Вінниці.

На них говорили що вони сестри, близнючки, двійнята і просто не розлий вода друзі – вірні до цих пір друзі! Та не будемо забігати на перед – адже все по черзі?!

Хоть шлях їх був не легкий, та не зважаючи на всі перешкоди і зустріч різних негативних факторів і людей ,що погано на них впливали, вони все ж залишились самими собою, не потрапивши під чужий вплив, маючи власну думку, та дотримуючись своїх правил. Знайомих було багато, але близькими для них могли стати лише одиниці.
Вони посадили десятки дерев, берегли дружбу, і стали гордістю закладу, отримавши 4 розряд і червоні дипломи – закінчивши навчання з відзнакою.

Перед захистом диплома.

Олеся під час захисту диплома.

Veta на YouTube

На випускній лінійці.

Ми з старшим майстром ЦПТО-1 Собітнюком М.В.

Ми з замісником директора по НВР Хошком М.В.

Ми з директором ЦПТО-1 Тишковським Т.Л.

А отак ми святкували свій випуск.











Прощальний поцілунок. На цьому наші доріжки розійшлись. В кожного своє життя… Та студентські роки ніколи не забуваються… Ми і далі дружимо!

За час навчання Олеся проявляла себе в колективі учнів тільки з кращої сторони, маючи здержаний характер і альтернативні рішення. Подоланням конфліктів був один шлях – примирення, а для ворогів – МУДРІСТЬ, і замість недоречних слів паразитів – мовчання. Її витримка вражала, тому на запитання яке було не доречним, чи не стосувалось теми вона не відповідала.

Старанна в навчанні, чесна в підготовках до іспитів та контрольних, цікава, судячи за її дипломною роботою – одним словом за час навчання вона жила Вінницею, і прагнула нових знань і вдосконалень. Брала участь в художній самодіяльності, писала вірші.

Деколи в її характері помітні цікавість і хвилювання – така вона вже людина. Любить знати відповіді на всі питання, планувати. В дружбі цінує – чесність, щирість і відданість звісно і докладені зусилля !!!
Я думаю зі мною погодяться всі хто її знає, і не дарма нею пишаються батьки.
На даний час Олеся працює, живе щасливим, хоч не безтурботним життям поряд з коханим в м.Києві.