`

Мої пологи

 

Мої пологи

Мої пологи

Для тих в кого слабкі нерви і багата уява, прохання не читати !!!
Пологів ми очікували ще з 37-ї неділі, з травня.(Все було чудово,та всяке буває).
Але аж на 40 тиждень 9.06.15 вже з 12 год. в мене розпочались болі, що схожі на біль при початку менструації, почали посилюватись і повторюватись через кожних 5 хвилин… оттоді ми зрозуміли, що вже все. Цей день настав. Хоча до цього було багато проявів. І болі в попереку, і важкість в животі, і все інше, що буває на таких термінах. Про це я писала в своїх щоденниках.


Це я пишу не так для Вас( адже у кожного все по різному), а для себе, своєї сім’ї та донечки. Щоб перечитати цю статтю для посилення спогадів. Хоча вони і так мене не покидають, дивлячись на те, що минуло вже майже 3 місяці від дня пологів. Але все інше забувається значно швидше - це я про вагітність, токсикоз, зміни настрою, нудоту.
Але головна наша мрія збулась, і ми маємо чудову доньку Лялю. Що ж, повернусь до теми.
В 16 годин (09.06.2015) ми викликали швидку. До цього чоловік встиг ще купити мені черешень (дуже хотілось), та чогось поїсти. Хоча страховка вже була оплачена, і сумки до пологового заздалегідь зібрані. Наша дитина є очікуваною, бажаною і планованою.

Пологи планувались партнерськими (з чоловіком в родовій залі),тому з цього приводу чоловік не поїхав по роботі в інше місто і цього разу. І це мені дуже допомогло. Я знаю випадки коли чоловіки обманювали своїх коханих, і не підтримували при народженні, знайшовши привід, бо ж їх фактично не було, тому що дата пологів була не очікувана, але це важкі ситуації. Бо хто ж тоді допоможе як не найближча людина. Може мама? Ні! Нам рекомендували (на курсах мам) не брати матусь, так як вони, переживши цей біль, будуть хвилюватись і переживати ще більше, ще болючіше, серцем. Тому такий варіант не розглядався.

Veta на YouTube

І я дуже щаслива і вдячна своєму чоловікові, що він взяв відповідальність за нас з донечкою –приглянути, (а то лікарі бувають різні), і бути при появі нашого чуда, маленької нашої донечки. Та все згодом.

Викликали ми швидку, вона прибула через 20 хв. Диспетчер сказала чекати в квартирі, ми так і робили, але медики не піднімались на поверх, тоді чоловік спустився по них, та вони здивувались, чому ми не вийшли (перейми були помірними, тому мені було не терміново). Таке вийшло непорозуміння. В 16:20 ми їхали в швидкій. В приймальні мене оглянули. відкриття було на 2 пальці (огляд був болісним і не приємним, на рукавичці лікаря було трохи крові.
Потім лікар послухав серцебиття дитини - Все ок! Тож процес пологів можна вважати розпочався.
Нас відвели до пологової зали. (Взагалі то я думала, що це перед пологова, так, як у списку потреб на пологи були вказані:
Перед пологова,
Пологова,
Після пологова .
Тому у кожну залу передбачалось по пакету для мами, по пакету для маляти - в цілому 6 пакунків і документи: паспорт, обмінна карта і страховий поліс.)
Для тих хто цікавиться де я народжувала: місто Вінниця. Пологовий будинок №2 , що по вулиці М.Коцюбинського. Страховий поліс від компанії «Місто».
І продовжу про пологи:
Тож о 17 я була в пологовій. Чоловік ввесь час був поруч. Ніс реч,і стелив постіль допомагав під час переймів. (Для того, щоб бути присутнім на пологах йому було потрібно мати з собою флюорографію, змінне взуття, сорочку та штани. І засоби для фото та відео. Ну і сили та настрій на підтримку).
З 17 години приблизно до 20 були перейми, і весь час періодично медсестра прослуховувала серцебиття – «допплерометрія» начебто це називають. В проміжку цього часу мені зробили укол Но-шпи, щоб розслабити м’язи.
Після 20 години лікарі вирішили пробити навколоплідну плівку, і відійшли води. Перейми стали сильнішими, болі стали сильнішими до неможливого. Ще за цей час я втричі вирвала (за цілий день я майже нічого не їла: трохи черешень, пару кусочків шоколаду, банан і декілька ложок картопляного пюре), говорять це добрий знак, наслідки того що дитина перевертається чи опускається нижче.
От-то вже розпочався процес. Я вже була без сил. Мені ставили крапельницю і просили лягти, та я не могла просто лежати, біль починався нестерпний при частіших переймах. Тоді мене вже взяли на пологове ліжко-крісло (щось типу ліжка ) і почалось щось страшне.

Люду набігло багато, і почалось перетворення. Люди, що невдовзі були просто в білих халатах і медичних формах, одягли маски, фартух, дехто окуляри. Їх було багато, я навіть не намагаюсь рахувати,( і це без анестезіолога, та він потім з’явився…).

Пологи були природніми, хоча підсилюючий препарат для пологів мені кололи вже «на столі». Я мало що пам’ятала, в мене не було більше сил… Це не можливо згадувати спокійно (та ці муки того варті). Мене обприскували водою, чоловік всіляко підтримував (давав пити, допомагав при потугах вставати, змочував лоб, заспокоював, говорив важливі речі), все це неоціненно важливо в такий момент… і так зближує пережита зворушлива подія. І от… це сталось, в 23:47 з’явилась на світ наша донечка - Ляля. Наше щастя…

Я ледве дивлюсь… але мої слова були простими: «дивись, це наша дитина…». Одразу ж її поставили мені на груди. І хоч до цього ми більше всього хотіли дівчинку, то в той момент то що це дівчинка не показалось головним… Щастя переповняли наші серця, і сльози очі. І мій чоловік перерізав пуповину, від’єднавши донечку від мене. Дитину оглянули і поклали на груди папулі.

А в мене було продовження процедур: народження плаценти. Потім процедури очищення. Це було по своєму болісно. І були внутрішні розриви, і напевне, занадто багато для того, щоб витерпіти те, як будуть шити, особливо в моєму ледь притомному стані. Тому покликали анестезіолога. І останнє що я пам’ятаю - я дивилась, як вони двоє лежать на ліжку… і вже спілкуються по телефону з нашими «бабусями».
Далі були яскраві фарби, яскравий сон, в якому донечка і чоловік – такі, якими я їх бачила перед «відльотом». Я бачила їх щасливих, на кольорових батутах і в іграх. Сон летів, а я спостерігала, і довго не могла оговтатись. І без кінця задавала одні і ті ж питання.

О 2-й годині ночі (це вже було 10.06.15) нас перевели в палату. Це була окрема палата «Люкс-персик» ((начебто люкс), про палату буде окремо, інша розмова). Ми там були всі разом 3 доби (ми з донечкою та чоловіком). Оговтатись було важко, шви неймовірно боліли. Вставати було жахливо боляче, і майже не можливо ходити. Але і тут, дякуючи моєму турботливому чоловікові ми впорались, і все було добре. Він встигав і додому сходити, зготувати мені їжу, і в магазин, і на ніч залишався, щоб подавати мені дитину. А біль при годуванні здавалась теж з типу жахливого.

Але дома краще ніж будь де, навіть коли погане самопочуття. Тож 13.06.15 нас виписали із пологового.
14.06 ми святкували поповнення в сім’ї з родиною.
09.07 - місяць нашій донечці. Тож місяць за місяцем наша дитинка дорослішає. Сім’я стає сильнішою, а я приходжу в форму, і оговтуюсь від подій в пологовому. Ввесь біль і хвилювання по заду, а щастя попереду.

Оставить комментарий

Вы должны Войти чтобы оставить комментарий.

Яндекс.Метрика