Анюточка Бурма: я щаслива!

Мене звуть Анна. Мені 20 років. Я проживаю в наймальовничішому куточку моєї країни, в найкращому місті світу – в Вінниці. Мої батьки – це моє життя. Вони вклали в мене всю свою душу, завжди були гарним прикладом для мене.
Є в моєму житті також людина, якій я завдячую всім, що я вмію і знаю— це моя бабуся Марія. Коли я була маленькою, мої батьки поїхали на довгих 5 років за кордон на заробітки. Ми залишились тут, разом із бабусею та дідусем.

Бабуся-лікар, дідусь-майор міліції. Це чудові люди, в усьому приклад. Нажаль у 2000 році дідусь пішов із життя. Це було справжньою трагедією нашої сім\’ї. Бабуся тяжко пережила це, адже їхнє кохання існувало з сьомого класу і живе у її серці до сьогодні.

Завдячуючи одна одній ми продовжили жити і радіти тому, що в нас залишилось. Бабуся вклала у мене всі-всі моі якості та здібності. Завдяки їй за моїми плечами 15 років вивчення англійської, 10 років хореографічної школи Вінницької обласної філармонії “Поділля”.

Разом із нею ми пішли в перший клас, вчились читати, писати. Коли приїхали моі батьки, я закінчувала четвертий клас. З мамою ми до сьогодні найкращі подруги. Батько нажаль з нами вже не живе, але ми продовжуєм підтримувати з ним стосунки.

Мій характер та вдача – одні з яскравих моїх якостей. Ніколи не приховую, що я вперта, самовпевнена, інколи стервозна, та завжди досягаю того, чого я бажаю.

Ніколи себе не жалію, бо впевнена в тому, що за кожною невдачою стоїть велика перемога. Поряд із цим я досить відкрита людина, але не для всіх.

Дивлячись в очі людей, завжди бачу їх істинне відношення до себе. Тому поряд зі мною є лише ті люди, які пройшли зі мною крізь \”вогонь та воду\” та залишились вірними мені. Їх можна перерахувати на пальцях, і я ніяким чином не засмучуюсь з цього приводу, адже пройшовши із ними крізь низку різних ситуацій, я на всі 1.000.000% впевнена в них.

Veta на YouTube

Але є й в моєму характері слабкі сторони. Я дуже близько до серця приймаю проблеми та горе інших, обожнюю тварин і ніколи не пройду повз кицю чи собачку, не накормивши іх по можливості. Я завжди намагаюсь допомогти людям в нелегких ситуаціях хоча б добрим словом. Я постійно вірю в те, що моє добро повернеться мені сторицею.

Що до моєі освіти, то навчалась я в Вінницькій середній школі № 6, яка розвинула в мені всі творчі здібності: танці, акторська майстерність, ведуча та багато різного і цікавого. В шкільні роки життя стрімко мчало в ході різних концертів та виступів.

Коли ж прийшов час обирати професію, чесно кажучи, вперше в житті не бачила себе в жодній із професій. Відчай був великий. В цьому стані все ж таки за порадами важливих людей вступила до ВДПУ ім. Коцюбинського на історика-правознавця.

Я зустріла там людей які стали мені близькими. Та не зважаючи на це розумію, що мій вибір був цілковитою дурницею. Нікому ти не потрібен, вчителям всерівно, які в тебе знання. Свої здібності я не змогла примінити ні в чому. Розчарована до сьогодні.

Тому раджу завчасно зважити всі за і проти, і з впевненістю обирати професію. Та я не засмучуюсь. Перевожусь на заочну форму навчання, та хочу розвиватись в сфері іноземних мов.

В свій вільний час я – творча людина. Займаюсь рукоділлям. Самостійно навчилась робити подарунки з цукерлк, весільні аксесуари, вироби з глини, сольоного тіста, пластику, розписую писанки. Загалом це не все, що можу зробити. Тому якщо щось потрібно – звертайтесь.

Та найяскравішою сторінкою мого життя є моє Кохання. Його я зустріла у свої 15 років завдяки соц-мережі Вконтакті. Наші юнацькі почуття переросли у безмежну любов. Ми пережили різні етапи нашого життя разом, особливо наше дорослішання.

Інколи, передивляючись разом наші давні фото, сміємось над тим, якими ми були дітьми, а тепер дитинство десь там залишилось, він став мужнім чоловікрм, я стала жіночною, дорослою. Але це не впливає на ті хвилини, коли нам хочеться подуркувати, як маленькі діти.

З ним я справжня, мені не доводиться грати леді, і я вдячна, що він сприймає мене такою, яка я є. Чесно кажучи він для мене як друга моя частина, адже з першого дня нашого знайомства і дня не було, щоб ми не бачились, кожнісіньку вільну хвилинку ми зідзвонюємось.

Він є для мене і кращим другом, з яким я можу поділитись абсолютно всіма проблемами, і справжнім чоловіком, поряд з яким я почуваю себе бажаною, коханою, і взагалі – справжньою жінкою.

Зараз ми стоїмо на порозі нової сторінки наших відносин – сім\’я. Ми йшли всі 5років до цієї події. За ним я в вогонь і в воду. Доки він поряд – я живу. Можливо для когось це здасться голослівним, але для мене це так. Адже кожний день мого життя наповнений ним, та всім, що нас пов\’язує. Далі нас чекають найкращі моменти нашого життя, і надіюсь, що все нами задумане здійсниться.

Я впевнено можу сказати, що щаслива. В мене є велика родина, кохана людина, вірні друзі, робота. Що ще потрібно для щастя? Не обов\’язково мати престижну роботу та захмарні статки. Важливо в будь-якій ситуації залишатись людиною, та радіти тому, що в тебе є.
Я в контакті: http://vk.com/anjuta_burma. Буду рада новим знайомствам!