Старе столітнє дерево

Старе столітнє дерево.
Якось на одній із гірських скель подорожуюча людина побачила самотнє дерево, захотіла поближче розгледіти його, та поділитись водою. Та місце, де росло дерево, було неприступним, високим, і оточене гострим камінням, що сповзало і котилось вниз, не даючи туди пробратись. От подорожуючий трішечки засмутився, та мусив іти далі дорогою, так і не знаючи, яке саме дерево то було…

Veta на YouTube

Невисоке і не розкішне – чи то по природі, чи від умов, але було видно самотність і сум нещасного і давнього віком дерева із зламаною частиною стовбура з гілками.
Можливо це було так: Старе столітнє дерево в скелястій місцині дуже стомилось від важкого та самотнього життя на скелі, тому одного грозового дня гілка дерева одна за одною падали у прірву, полегшуючи важкість і завдаючи болю і ран, але саме підґрунтя – основна коренева частина стовбура досі стоїть і сумує. А поодинокі вітки тішать його листочками, це одна втіха, та ще деколи на дерево сідають перепочити пташки, особливо весною та восени. Чи може поливає дощик, а то нещадно палить сонце.

Життя його довге, і дерево страждає далі. Навколо тихо, лише деколи подекуди чути крик птахів, або ж подує прохолодний вітерець серед сонячного спекотного дня, а життя поки триває.
Страждатиме дерево від спраги, холоду і самотності, подоки не всохне, поки не зів’яне і не висохне його сік, чи не заморозить лютий мороз взимку.

Цю історію можна порівняти із життям людей. Як виросло дерево, де і в яких умовах, які можливості і оточення – не завжди ми вибираємо, але, до речі, пам’ятайте що ми люди, ми не стоїмо на місці, ми можемо рухатись, обирати вирішувати. Ми маємо емоції, бажання і покликання, покликання залишити по собі слід, і творити вічне.

Наш обов’язок – радіти кожному новому дню, радіти що ми рухаємось, живемо, дихаємо мріємо і думаємо,та все інше. Кожен може побачити в своїх обставинах сприятливе і позитивне – сенс життя. можливо деколи ми його не бачимо та він за горизонтом, ідіть вперед!!! Беріть для себе урок з кожної прожитої години і днини, адже все не випадково – так мало бути і ми в праві думати чому.

Бувайте!