365 + 1 правило справжньої любові. Частина 54

Діана Балико. “365 + 1 правило справжньої любові на кожен день щасливого року” Частина 54

301. «Йдучи, залишити світло – це більше, ніж залишитися»

Боляче не тільки коли тебе залишають. Боляче йти самій. Нестерпно боляче кидати хорошу людину.

Навіщо ми це робимо? Причин безліч. Але головне в тому, що одного разу ти розумієш, що хороша людина – це не професія. Хороший чоловік – занадто мало для справжньої любові. Просто вашим дорогам судилося розійтися, і нічого тут не вдієш.

Скажи «спасибі» тим, хто був з тобою поруч. «Спасибі» за дні і ночі, за досвід, за спогади, за все, що було, і за те, чого не було. Посміхнися і кожен вечір подумки бажай «спокійної ночі» тому, кого ти залишив. Нехай у твоєму серці залишиться подяка і шана за те, що людина розділила з тобою частину свого життя.

302. У важкі часи доводиться вибирати

Письменник Анна Козлова каже:

– Я думаю, кожна людина – це фонтан крові. Просто хтось дозволяє собі розлитися на папір, а хтось боїться цього… В моєму житті були періоди відчаю, коли я переконалася, що всі звичні методи порятунку більше не працюють.

І тоді на допомогу приходить творчість. У болю і радості – одне джерело. І в цьому джерелі хлюпоче натхнення.

Всесвіт ніколи не дасть тобі непосильний тягар. Але якщо він посилає тобі певні випробування, значить, в них закладений необхідний саме для тебе урок.

Черпай у своєму кризі фарби для картин, у своєму болю знайди музику серця, в нерозділеному коханні хлюпочуться вірші. Це важко, я знаю. Але це єдино вірний шлях до порятунку. Як барон Мюнхгаузен, витягнути себе за волосся з болота туги. Життєві кризи – невичерпне джерело натхнення.

303. Кращий відпочинок – зміна діяльності

Два дроворуба якось посперечалися, хто з них нарубає більше лісу з ранку та до четвертої пополудні.

З ранку чоловіки розійшлися по своїх позиціях. Спочатку вони працювали в одному темпі. Але через годину один із них почув, як другий перестав рубати дерево. Зрозумівши, що це його шанс, перший лісоруб подвоїв свої зусилля.

Минуло десять хвилин, і він почув, що другий дроворуб знову взявся за роботу. І знову вони працювали майже синхронно, як раптом перший лісоруб знову почув, як його супротивник знову зупинився. Знову дроворуб зраділо взявся за роботу, вже відчуваючи запах перемоги.

Veta на YouTube

І так тривало цілий день. Щогодини один з лісорубів зупинявся на десять хвилин, а другий продовжував роботу. Коли час минув, той, що працював не перестаючи, був абсолютно впевнений – приз у нього в кишені.

Яке ж було його здивування, коли він дізнався, що помилився.

– Як це вийшло? – запитав він свого напарника. – Щогодини я чув, як ти на десять хвилин припиняєш роботу. Як ти примудрився нарубати більше дерев, ніж я? Це неможливо!

– Насправді все дуже просто, – прямо відповів той. – Щогодини я зупинявся на десять хвилин. І в той час, як ти продовжував рубати ліс, я гострив сокиру.

Не потрібно весь час бігти вперед. Іноді важливо зупинитися, обміркувати ситуацію, усвідомити те, що відбувається, щоб відпочити, набратися сил, прийняти вірне рішення і, можливо, змінити план. Або навіть повернути назад.

304. Дух, зігнутий поставою, не виправиш

Можна скільки завгодно хорохоритись під час пожежі в душі або повені у справах, можна виглядати на всі 100 і викликати заздрість оточуючих, але якщо ти не віриш у свої сили, в те, що зможеш розрулити ситуацію, то все це – порожній блеф.

Збирай, як колекцію фотознімків, приклади з життя людей, які змогли подолати хвороби, біди, нещастя, особисті катастрофи. Вчися у цих людей терпінню, мудрості. Скажи собі:

– Якщо вони це зробили, я теж зможу!

305. «Смерть варта того, щоб жити. Кохання варте того, щоб чекати»

Жити, взагалі-то, шкідливо. Від цього вмирають. І яка б яскрава і красива не була історія твого життя, результат завжди летальний. До цього треба підготуватися. Але летальний – не означає страшний. І зовсім не очевидно, що тебе з\’їдять хробаки. Можливо, що на наступному рівні комп\’ютерної іграшки з назвою «Життя» ти станеш сонцем, або небом, чи змістом, чи любов\’ю… Я не знаю. Але відчайдушно вірю в щастя.

Все завжди закінчується добре. Якщо закінчилося погано, знай – це ще не кінець. Після чорної смуги обов\’язково буде світла!

Життя є любов. Чи любов – це життя?

Я вважаю, що кожен повинен врешті-решт стати господарем власної Долі.

Артур Міллер. Після падіння.

Розділ про любов до світу, до життя. Життя – дивовижне і прекрасне, як Любов. Кохання – дивовижне і прекрасне, як Життя.

306. Життя обурливе, коли про нього думаєш, і прекрасне, коли ним живеш

Філософ Кирило Журавльов одного разу сказав:

– Чому я завжди не любив військових? Бо присяга, по суті справи, являє собою знищення у суб\’єкта морального вибору. Відтепер інстанція волі, інстанція рішення – в кого стріляти і стріляти взагалі – належить не імяреку, а його воєначальникові.

Життя дає тобі мільйони виборів щомиті. І твій вибір – прийняти відповідальність за ці вибори на себе або перекласти її на плечі інших, «воєначальників».

307. «Здатність дивуватися по дурницях так переповнює життя, що можна дозволити собі не бажати нічого іншого»

Так вважає Макс Фрай. А за що ти любиш життя?

Я люблю його за задоволення. За невичерпні насолоди, які воно дарує мені. Від млості ранкового пробудження до свинцевої втоми в ногах ввечері. Від можливості прокидатися, коли я хочу їсти, хочу жити там, де хочу, і з тим, з ким хочу. Життя – це мій власний усвідомлений вибір.

Найкращий час – тут і зараз. Найважливіша людина – та, з якою ти спілкуєшся в даний момент. Найважливіша справа – те, що ти робиш прямо зараз. Насолоджуйся життям! Відчуй кожну мить на 100 %!

308. Тисячі бажань проти одного

Коли людина каже, що нічого не хоче, це ознака того, що він хоче чогось настільки сильно, що вже немає сил хотіти.

Подумай про те, як багато у тебе є…

Кожен з нас має тисячі бажань. Схуднути, мати більше грошей, новий телефон, нову машину, нову квартиру, нове кохання. У людини, хворої на рак, бажання тільки одне – перемогти свою хворобу.

309. Роби крок, поки ти не розучився ходити!

Це здорово, що у нас є так багато можливостей. Так гарно прокинутися вранці і зрозуміти, що перед тобою безліч доріг, по яких можна пройти.

Кожен день радій життю. Просто тому, що ти живеш!
Поки ми живі, можна все виправити.
Все усвідомити, покаятися, пробачити.
Ворогам не мстити, коханим не лукавити.
Друзів, що відштовхнули, повернути!
Живи! Поки тобі живеться!
Втомився? Візьми і віддихни!
Впав? Тримайся за руку друга!
А якщо друга немає… Молись!
Попросять? Ти віддай, не думай.
Не оцінили? Не сердься.
Закрили двері? Не повертайся.
Хочуть вчити тебе? Учись!
Поспішають зрадити? Не піддавайся!
А зрадили? Прощенням мсти!
Відкрили душу? Відкривайся.
А головне – живи, люби!

310. Ікар не дожив до старості

Я не розумію, що значить «поважати старість». Я розумію, що значить «поважати мудрість, інтелект, талант, досвід, врешті-решт. Але сама по собі старість не гідна поваги. Не ризикував, не йшов напролом, не прокладав нові шляхи, не пробивав головою стіни, от і дожив до старості. Це, вибач, друже, не життя, а існування білкових тіл.

Пушкін не дожив до старості. Лермонтов теж. І Мандельштам. І Висоцький. І Цой. І навіть безіменний солдат. Більшість талановитих, сміливих, щирих, відважних людей згоряють, як зірки. Вони не доживають до старості. Їх політ переривається на позамежній висоті. Пам\’ятаєш міф про Ікара?

І ось цей, нехай навіть короткий, політ на позамежній висоті я поважаю, я захоплююся ним. А старістю як такою я не захоплююся. Вона для мене не приклад для наслідування, а лише символ минулого життя.

Продовження тут