`

Бабуся Антоніна

Бабуся Антоніна

Сьогодні, гуляючи і збираючи інформацію, я зустріла бабусю Антоніну, яка розповіла мені багато цікавого. Вона йшла… поставити хрестик на могилку котика, якого нещодавно поховала. Це розповідаю я вам не засуджуючи, а для того щоб Ви зрозуміли, і задумались над своїм життям, зрозумівши те, що в житті трапляються моменти, і приходить час реальності - зустрічі зі старістю, самотністю чи хворобами, і треба зуміти гідно пройти це.

Бабуся Антоніна

Сьогодні, гуляючи і збираючи інформацію, я зустріла бабусю Антоніну, яка розповіла мені багато цікавого. Вона йшла… поставити хрестик на могилку котика, якого нещодавно поховала.
Це розповідаю я вам не засуджуючи, а для того щоб Ви зрозуміли, і задумались над своїм життям, зрозумівши те, що в житті трапляються моменти, і приходить час реальності - зустрічі зі старістю, самотністю чи хворобами, і треба зуміти гідно пройти це.

Бабуся Антоніна
Veta на YouTube

Отож, я коротко розповім історію цієї цікавої людини - бабусі Антоніни!
Народилась в Бердянську (Росія) в 1925 році, родина часто переїзджала, а в сім’ї дітей було 5.
Батько,Тимофій Фомич, змінював місця роботи, так як на той час його переводили з одного місця на інше.
Згодом родина переїхала до Конотопу (Україна).

Батько працював директором хлібокомбінату, маючи привілеї купувати хліб в інших точках, та додому з роботи брати було не можна. До нового року отримував торт. «Мамины пироги вкуснее, решыли себе мы…после того, как хотели каких-то пирожин» - каже Антоніна Тимофіївна.

З чоловіком познайомилась в інституті, він служив і довчався там. «Ухаживали многие, даже сын генерала! Я тогда была красавицей. Сколько я ему пощёчин надавала! Но встретившись с Владимиром мы как будто бы сразу почувствовали, что это именно то, чего так не хватало, что мы - судьба друг друга!» Так і прожили все життя разом, поділяючи і горе і радості.

Вже 15 років як втратила свою другу половинку. Говорить - що всяке траплялось в житті, а прожила з чоловіком Володимиром щасливе подружнє життя. Із дітей згадувала сина, більше про це розповісти не можу так як замало було в нас часу для спілкування.

Інформація набагато скорочена, так як бабуся Антоніна була проти того, щоб я про неї написала, вважаючи, що це нікому не цікаво. Але ж я вірю в те, що є люди що відносяться до старшого покоління з повагою, з розумінням і вдячністю, виявляючи цікавість. Адже вони строїли для нас міста і села, важко працювали для того, аби нам жилося щасливо та заможно. Жаль тільки, що завжди знаходяться нахаби, які привласнюють чужі труди і заслуги, чужі гроші, за рік чи два стають «Героями України» нічого для України не зробивши, лише обікравши цю країну і її мешканців! Чи не так?

Найважливіше, що я від неї почула це: «Зло завжди наказуємо!» И привела чимало прикладів покараних людей, і розповіла про те, що людина яка не робить нічого поганого – в повній безпеці! Так як не стала для когось причиною страждань…Отже на тому світі вона теж не буде страждати. А хто причинив горе комусь – буде наказаний. Все йому вернеться! Адже що посієш, те й пожнеш…

Бабуся Антоніна

Як думаєте Ви? Про це хотілось би знати, тому пишіть і телефонуйте, мої любі! Якщо Ви теж цікава людина, і Вам є про що розповісти іншим - не соромтесь, не цурайтесь. Розкажіть про це на сторінках нашого сайту, якце зробили інші...

А нашій випадковій знайомій, яких дуже багато в нашому місті - Антоніні Тимофіївні ми побажаємо гарного здоров\'я ще на довгі роки життя!

З Вами була Вєточка!

Оставить комментарий

Вы должны Войти чтобы оставить комментарий.

Яндекс.Метрика