`

Я скучила за містом

Вінниця під час карантину

Сьогодні була в багатьма любимому сквері Козицького, проходячи, не поспішаючи я вирішила присісти на хвильку, насолодитись моментом… Сиділа і від щастя посміхалась, як же ж гарно. Потім неспішно гуляла сквером. Було відчуття, наче в давно очікуваному місті чи країні, бо більше 2-х місяців не була в цих місцях.

А раніше — чи не щодня поспіхом і серед юрби проходила повз, а зараз, коли вулиці майже порожні, хочеться посидіти і про себе подумати, про життя.

Наше місто — воно найдзвичайне, воно таке комфортне і зі своїм характером, родзинками-місцями, де нам було так  добре… місцями, де добре зараз.

Veta на YouTube
I
І
І

Вінниця — мальовнича і історична, сучасна і давня одночасно.

Місто з куточками, серед яких кожен має свій надихаючий простір, житло, місце для побачень, місце роботи, місце, де живуть його найрідніші, найцінніші… Місця, які так відгукуються ностальгією у серці.

Проходиш зараз і наче бачиш тут себе колишню… Ще тою, іншою людиною, яка була не настільки краща і не така досконала, чи може навпаки?

А як у тебе? Ти гість чи житель? Як відчувається душею?

Що для тебе Вінниця? Хто у тебе в Вінниці? Що створив тут і кого ти тут зустрів?

Вінниця для мене — це доля, а може її частина.

Я зустріла тут кохання, я влаштувалась тут на першу роботу, я знайшла тут друзів, написала тут книги. Тут я формувала свою особистість, створювала інформаційні простори, навчалась і навчаюсь.

Тут є я.

Продовжую писати… натхнення від міста, миті, кохання. Життя змінюється і невідомість іноді страшна, але поки ми є і триває життя — варто вириватись туди, де добре і до тих, хто міцно пригорне.

Вєта Базюк

.

Оставить комментарий

Вы должны Войти чтобы оставить комментарий.