Весна у серці моєї Вінниці

Чесно кажучи, менше всього людині може сподобатись непогода, яка застала зненацька. Так і я, прогулюючись по осінньому сонячному місту, була, м’яко кажучи, здивована, коли на небі з’явились величезні чорні хмари, а згодом, не простий дощик, справжня злива захопила вулиці. Прохожі швидко зникли, ховаючись, все заполонила первісна тиша, перериваючись проїжджаючими повз автівками, ревінням вітру та важкими краплями води, які жадібно накинулись на пересохлу, гарячу землю.

Я бігла по Соборній, під ногами радісно та дзвінко плескали калюжі. Мені було весело, полюбляючи дощ, завжди була за те, щоб пройтись з зонтиком під його акомпанемент, але цього разу парасольки в руках не виявилось. Треба було сховатися, або підступна застуда люб’язно постукає у мої двері. На щастя, своє спасіння знайшлося досить швидко: такий зручний провулок 58 будинку, якого досі я не помічала, прямо переді мною. Швидко зайдучи під арку, озирнулась. Хоча тут і було сухо, але буревій нагадував про себе: ставало дедалі холодніше.

Озирнувшись, мої очі потрапили на вивіску кав’ярні під назвою «Весна». Отакої, це ж справжнє спасіння, наразі найкращим варіантом було б випити теплої кави у зручному кріслі, аніж стояти тут, на протязі. Довго думати не прийшлося, ноги вже несли мене. Через пару метрів я дійшла до місця призначення.

Відкривши тяжкі двері, відчула аромат кави, що є абсолютно очікувано. Зовсім неочікуваним стало інше – обстановка та сама атмосфера цього закладу. Я повільно підійшла до привітливої баристи, оглядаючись.

Перше, що звертало на себе увагу – картини. Вони були всюди. Це не було щось звичайне, ні. Вигадливі переливи кольорів змішувались, перекручувались, віднаходячи нові, досі не відомі, форми. Я ніколи не була особливим прихильником художнього мистецтва, та й в галереї ніколи не була, але щось колихнулось всередині. Можливо, відчуття прекрасного підняло свою голову і подивилось на мене в очікуванні, можливо, мені здалося. Одне знала точно: щось в цьому мене зачепило і відкрило нові грані в мені і в моєму розумінні життя.Напевно, моє довге споглядання картин здалось дівчині за прилавком дивним, а, можливо, багато хто так себе поводив. Продовжуючи привітливо посміхатись, вона дочекалась доки я не приділлю їй увагу та привіталась, питаючи чого я бажаю. Це питання нагадало, що шлях сюди був прокладений задля тепла та кави, тому, швидко пробігшись поглядом по досить таки великому меню, замовила американо.

Veta на YouTube

Потім погляд привернула вітрина, повна різноманітних смаколиків. Там було все, починаючи від цукерок та випічки, закінчуючи джемом, тому було прийняте тактичне рішення замовити також і чизкейк.

Очікуючи на замовлення, я обрала столик біля вікна, за яким розвернулась гроза, продовжуючи оцінювати інтер’єр. Окрім картин, тут виявилась значна кількість книжок. Підійшовши ближче, намагаючись не намочити їх, прочитала назви: «Пригоди француза в Україні», «Назустріч любові», «Перли на сніданок» та інші назви, які були мені невідомі. Мою зацікавленість помітила бариста й повідомила, що це книжки вінницьких авторів і їх, як і картини, що тут є, можна придбати. Я була приємно здивована, поєднання кави, солодощів, картинної галереї та книжкового магазину було максимально доречним.

Ось і моя кава готова, я сіла за столик та вдихнула терпкуватий аромат, який сколихнув невловимі спогади, але скуштувавши, я зрозуміла. Яскравий смак переніс на десяток років назад, в мою з батьком подорож Львовом. Там у затишних кав’ярнях ми сиділи у такій самій тиші під веселу музику, там я вперше скуштувала каву і оцінила її по гідності.

Невже кава спроможна навіювати спогади? Можливо, моя свідомість вирішила пожартувати? Неначе в трансі, допила вишуканий напій, з’їла найніжніший чизкейк, який я коли не будь куштувала. Гроза за вікном якраз закінчилась, на посвітлівшому небі вийшло радісне сонечко, обіймаючи своїми промінцями тепер уже мокру землю.

Я попрощалася з баристою та невпевненим кроком вийшла з кав’ярні. Увесь шлях додому, я безперестанку думала про те місце. Щось зачепило мене. Неспроможність усвідомити, що саме, водночас дратувала та інтригувала. Тому я повернулась туди. А потім ще. І ще раз. І ще.

Згодом я все зрозуміла. У «Весні» є своя душа. Не щось ілюзорне, ні, це відчувається всюди: в картинах, в книжках, в столиках, в їжі, в повітрі, в моментах.

Зараз я вдячна тій раптовій непогоді, завдяки їй, я відчула теплий присмак весни навіть осіннім днем, та обставинам, які привели мене саме в «Весну», адже лише там відчувається поєднання теплих моментів життя та смаку. Наприклад, неймовірний пончик з нутеллою досі відчувається на язику, оскільки поєднання настільки ніжного шоколаду, завжди смачної шоколадної пасти та пухкого, неначе пір’яна ковдра, тіста нагадує матусині кулінарні шедеври. Чи освіжаючий фруктовий смак домашньої «Фанти», який так схожий на найсмачніший домашній лимонад, який я робила в дитинстві.

А як на рахунок джему з малини? Ніколи не забуду, як вперше скуштувавши його, він нагадав ті часи, коли ми з прабабусею сиділи до першого променю сонця, мастили солодке варення на духмяний хліб, який вона випекла зрання, та розмовляли про всяке. Була вона старенька, а я мала. Бабуся розповідала історії свого життя, ділилась своєю мудрістю, я їла та намагалась уважно слухати, але, все одно, потік років майже стер спогади. Одинока сльоза тоді скотилася по моїй щоці. Я згадала все.

І так завжди. Кожна страва, кожен напій – маленька частинка якоїсь історії, різноманіття емоцій. Ось, за що я і обожнюю «Весну». Це не просте місце, де можна випити кави, це «храм» почуттів, спогадів. Досі мені не зустрічалось такого випадку, та й не знаю, чи це можна відтворити. Хіба варто говорити, що я стала проводити безліч часу за своїм столиком біля вікна, який також став частинкою мене, радіти за успіхи цього закладу та тихенько розділяти невдачі?

Саме сюди я приходжу зі своїм малим кошеням, щоб відпочити від життєвих обставин. Саме тут ми з друзями граємо в настільні ігри, дивимось легендарні серіали по типу «Друзі», слухаємо живі концерти. Саме з цих моментів і складається моя щира любов до цього місця, в якому я знайшла другий дім. Але мені вже час йти. Якщо ви забажаєте знайти мене, то, скоріш за все, я буду у кав’ярні «Весна».

Кавярня знаходиться за адресою: вул. Соборна, 58, телефон: (097) 655 83 42

Фейсбук: https://www.facebook.com/vesnacoffeebar/

Інстаграм: https://www.instagram.com/vesna.coffeebar/

Діана Цвілишена