`

Аборт — це ВБИВСТВО!

Аборт - це ВБИВСТВО! Ця розповідь з уст жінки, яка змогла врятувати своє дитя, і себе від гріха, і подарувати життя своїй дитині.
\" У мене вже підростали двоє дітей, і раптом виявилося, що я вагітна втретє. Але я повинна була перервати його життя. Іншого виходу у мене не було. Повірте, таке буває.Виявилося, що аборт - платна послуга. І коштує досить пристойно. Звичайно, багато жінок міркують інакше: операція позбавляє їх від проблем, і за це дійсно можна заплатити. Але мені це чомусь здалося парадоксальним.Все ж я прийшла туди, в гінекологічне відділення лікарні. Кілька років тому я лежала тут з першої донькою, на збереженні. Я пам\'ятаю, як з іншими майбутніми матусями ми обговорювали «абортниць»...

Аборт - це ВБИВСТВО!

Ця розповідь з уст жінки, яка змогла врятувати своє дитя, і себе від гріха, і подарувати життя своїй дитині.
У мене вже підростали двоє дітей, і раптом виявилося, що я вагітна втретє. Але я повинна була перервати його життя. Іншого виходу, як здавалось на той час, у мене не було. Повірте, таке буває.

Виявилося, що аборт - платна послуга. І коштує досить пристойно. Звичайно, багато жінок міркують інакше: операція позбавляє їх від проблем, і за це дійсно можна заплатити. Але мені це чомусь здалося парадоксальним. Все ж я прийшла туди, в гінекологічне відділення лікарні.

Кілька років тому я лежала тут з першої донькою, на збереженні. Я пам\'ятаю, як з іншими майбутніми матусями ми обговорювали «абортниць». Ми говорили, що деяким з нас складно навіть завагітніти, хтось не може виносити дитину, але не втрачає надії, а вони ... Та щоб ми... Та ніколи!

І ось тепер це «ніколи» сталося зі мною. Зазвичай абортніци чекають операції в особливій палаті, окремо від «матусь». Так спокійніше для всіх. І в цей раз нас, таких, було в палаті чотири людини. І в сусідній - троє. Разом - семеро. Я тоді спробувала порахувати: операції робляться кожен робочий день. Припустимо, у році двісті таких днів. Скільки ж дітей вбивають в одному цьому відділенні? А скільки по всій країні? Одна справа читати статистику, а інше - зрозуміти на власному досвіді.

Veta на YouTube

Моїми сусідками по палаті опинилися жінка років тридцяти п\'яти, ще одна трохи молодші і зовсім молоденька, років двадцяти, дівчина. Процедура відкладалася, і ми розговорилися. Виявилося, що у всіх були свої, на їх погляд вельми вагомі причини прийти сюди.

У першої (назвемо її Лариса) вже була дитина, хлопчик п\'яти років. І вона більше не хотіла дітей. «Як би цього ще виростити, вигодувати», - говорила вона. Але чомусь вона не видалася мені бідною, навпаки, вона була добре одягнена, на ній були дорогі прикраси, і взагалі вона виглядала досить елегантно.

У другої (нехай буде Світлана) перша дитина народилася зовсім недавно, менше року тому, тому другого, за її словами, поки «народжувати зарано».

Третя, молоденька (нехай Наташа), йшла на аборт вже вдруге. Дітей у неї поки не було. Вони з чоловіком зовсім недавно купили собі квартиру, але не встигли ще зробити в ній ремонт. І тільки через це вона «поки» не хотіла народжувати.

Ми сиділи на ліжках, розмовляли, навіть сміялися. Але мене не покидало відчуття дикості, абсурдності того, що відбувається. Ось чотири молоді жінки. У кожної свої причини, на їх погляд, дуже важливі. Але це не скасовує того, що ми маємо намір скоїти вбивство. І ми можемо при цьому сміятися.

Людина взагалі дивна істота, повне протиріч і контрастів.Прийшла лікар, розповіла про операцію, про те, які ліки пити після неї, і про ускладнення. Вона була спокійна і діловита. Для неї це був ще один робочий день. Потім увійшла санітарка, літня жінка, проста і трохи грубувата. Вона веліла нам заправити ліжка так, щоб потім було зручніше перекладати нас байдужих, що не відійшли від наркозу, з каталки, і розповіла, в якому вигляді ми повинні з\'явитися в операційну. Було помітно, що для неї це теж справа звична, цілком звичайна. Якщо вона і засуджувала нас, то тільки за «необережність», через яку ми опинилися в абортарії. Її хвилювала побутова сторона питання, а не моральна.Потім нас знову залишили одних.

Чекати було дуже важко. І справа навіть не в тому, що через майбутній наркоз ми з ранку нічого не їли, а в тому, що хотілося вже скоріше розправитися з усім цим. Щоб зайняти час, я розговорилася з Наташею, молоденькою. Виявилося, що насправді їй би, мабуть, і хотілося мати дитину. Вони з чоловіком одружені вже півроку, але другий раз відкладають, бо поки що все не час, поки ще є інші справи. Батькам своїм вона навіть не розповіла ні про що, бо вони змусили б її зберегти вагітність. Але вже коли вони з чоловіком вирішили, то вирішили. І ще вона багато говорила, ніби себе вмовляла.

Я спробувала пояснити їй, що ремонт - це не та причина, щоб робити аборт, але я розуміла, що не маю морального права переконувати її: чим я була краща? Адже вияви я тоді трохи наполегливості, і одне життя було б збережене.

Але ось почалося. Спочатку оперували жінок з іншої палати. Ми тільки чули, як їздить по коридору каталка. І тут я була вражена ще раз. Все відбувалося дуже швидко. Звук коліс по кахлю лунав через кожні п\'ять хвилин, якщо не частіше. Тобто виходило, що на саму процедуру потрібно всього дві-три хвилини. Що це в порівнянні з цілим життям, яке могла би прожити ця ненароджена людина.

Ось стали викликати з нашої палати. Я бачила, як йшли жінки і як їх привозили назад, як їх перекладали на ліжко, клали їм на живіт пакет з льодом, накривали ковдрою, і в мені піднімався жах. Ні, це був не страх болю чи чогось іншого, а саме жах, від того, що відбувалося на моїх очах.

Покликали мене. Я перейшла коридор, зайшла в операційну, лягла на стіл. Лікар відвернулася, вона готувала інструмент. Медсестра підійшла, щоб зробити мені наркоз. І тут мене затрясло, я затремтіла всім тілом, так, що це стало помітно. Медсестра запитала, що зі мною. Їй було ніколи розмовляти, але не запитати вона не могла.

І тут я зрозуміла, я все зрозуміла.Я зрозуміла, що ніколи, ні за що, ні за яких обставин, які би погані вони не були, не зможу вбити свою дитину. Це вище моїх сил. Це неможливо.

Аборт - це ВБИВСТВО!

«Я не хочу», - от і все, що я змогла сказати. Я знала: ще мить, мені зроблять наркоз, і я вже нічого не зможу змінити. Але я встигла, я його врятувала. Я повернулася в палату і розридалася. Плакала від щастя, що моя дитина зі мною, він тут, я знаю, що він в мені і що він мені вдячний. І я плакала про всіх тих, хто не зміг врятувати свого. Про тих жінках, що були разом зі мною і тих, що були раніше мене і будуть тут, на цьому ліжку, потім.

І тут закричала Наташа. Наркоз проходив, і вона вже була у свідомості, але поки ще не повністю. І прорвалося те, що вона намагалася приховати від самої себе. Вона благала повернути їй її дитину, вона металася по ліжку, поривалася встати і йти за ним. І це, напевно, було найстрашніше, що я бачила у своєму житті. Плач матері за вбитим нею дитиям. Віно було потрібне їй, але, підкорившись хибним уявленням про те, що правильно, а що неправильно в цьому житті, що важливо, а що може почекати, вона позбулася його. І не могла собі цього пробачити.

Аборт - це ВБИВСТВО!

А моєму маляті вже чотири місяці. Він вміє перевертатися зі спини на живіт і тягнеться сідати. Якщо це здається вам занадто простим, то повинна вас запевнити, для такого маляти це серйозні досягнення. І, напевно, я люблю його трохи більше за інших моїх дітей, бо він - вистражданий.

Аборт - це ВБИВСТВО!

Стаття була опублікована на Родинному форумі \"Сімейка\".
Бережіть своїх діточок!

Оставить комментарий

Вы должны Войти чтобы оставить комментарий.

Яндекс.Метрика